«Due Diligence» (з англ.) - «належна дбайливість, обачність». Англо-російський банківський енциклопедичний словник Б.Г. Федорова визначає «Дью Ділідженс» як належну перевірку і вказує, що «в роботі західних інвестиційних банків« Дью Ділідженс »позначає набір дій, покликаних забезпечити проекту мінімальну захист від несподіванок: поїздка на місце, знайомство з контрагентами, вивчення обстановки на місці, соціальних і інших ризиків ».
У фінансовій і юридичній літературі термін Due Diligence перекладається як «перевірка належної сумлінності», «правовий аналіз історії юридичної особи», «вивчення діяльності компанії», «дослідження бізнесу» і т. п.
У чинному законодавстві України відсутнє визначення юридичного (правового) аудиту, корпоративного аудиту, а тим більше процедури Due Diligence, відсутні і механізми, що регламентують порядок його проведення.
У наш час поняття юридичного (правового) аудиту набуло досить широке значення. Сьогодні під due diligence на увазі комплексну перевірку, що проводиться інвестором з метою оцінки різноманітних ризиків, пов'язаних з інвестуванням. Як правило, вона проводиться при вирішенні питання про покупку частки в бізнесі або бізнес-проекту в цілому.
Іноді юридичний (правовий) аудит або due diligence визначають як належне дослідження, що проводиться зацікавленими сторонами при підготовці документів щодо угоди з метою формування довірчої основи щодо істинності та повноти положень документів і які містяться в ній фактів.
В окремих випадках цей термін позначає збір і аналіз інформації про потенційних або існуючих клієнтів і партнерів з метою оцінки їх фінансового стану і благонадійності.
Загальноприйнято, що юридичний (правовий) аудит - це системний процес отримання та оцінки об'єктивних фактів правової складової діяльності аудіруемого особи, що встановлює рівень їх відповідності законодавству, що склалася судовій практиці і звичаям ділового обороту.
Вважається, що цей термін був введений в обіг в 30-і роки XX століття в Сполучених Штатах Америки. Спочатку він означав процедуру розкриття інформації брокером перед інвестором про компанії, акції якої реалізувалися на відкритому фондовому ринку.
Далі Due Diligence благополучно перекочував у банківську сферу США. Він мав на увазі під собою комплексну систему збору та аналізу інформації про потенційних або існуючих клієнтів і партнерів, яка призначалася банками для захисту власності від можливих збитків. Цим терміном позначалася незалежна перевірка інформації про компанію-емітента на предмет можливих порушень законодавства, проведена з належною обачністю, що дозволяє обмежити відповідальність андеррайтера за помилки, що містяться в проспекті емісії цінних паперів. При цьому саме поняття не було прямо визначено в законодавстві оскільки, як зазначалося судами штатів, неможливо встановити єдиний обсяг вимог до андеррайтеру з проведення Due Diligence різних компаній.
У 1970-ті роки Асоціація швейцарських банків з метою координації діяльності своїх членів вперше виробила схеми, формалізують процедуру Due Diligence. Був затверджений такий документ як угоду швейцарських банків про належної перевірки, в якому закріплювалися основні підходи швейцарських банків до клієнтів при відкритті рахунків і в процесі їх подальшого обслуговування.
Банк, який надає кредит клієнту, інвестор, який має намір придбати бізнес, фірма, що укладає торговельний контракт - всі вони хочуть бути впевнені в надійності та прибутковості яку здійснюють операції. Така впевненість може бути заснована тільки на повної, достовірної та об'єктивної інформації про фінансовий стан, правовий статус та ринкової позиції контрагента, а також про юридичну «чистоту» предмета угоди.
Як уже зазначалося, due diligence - нове поняття для українського бізнесу. Прийшло воно з-за кордону разом з приходом іноземного капіталу.
Першим етапом розвитку таких послуг були 2000-2001 рр.. - Час зростання української економіки після тривалого спаду 90-х. Найбільш бурхливо ринок послуг з проведення юридичного аудиту почав розвиватися з 2004 року, коли на Україну почали приходити великі іноземні інвестиції, а також оформилися найбільші українські фінансово-промислові групи, які стали масовано консолідувати активи.
При цьому варто відзначити, що окремі елементи due diligence були притаманні і при адміністративно-командної економіки. Зрозуміло, що в СРСР при прийнятті рішень про об'єднання або поділ підприємств застосовувалися підходи, не властиві сучасним ринковим економікам, але це зовсім не означає, що радянським юристам не ставили завдання правильно оформити управлінське рішення з такого питання. Особливо це стосується випадків передачі підприємства або об'єднання зі сфери компетенції одного відомства в сферу компетенції іншого.
Будь-яка операція з придбання активу не обходиться без перевірки прав продавця та інших осіб на такий актив, у тому числі правомірності володіння активом, правомірності виникнення права власності або іншого речового права на актив, наявності обтяжень і т.п.
На побутовому рівні необхідність такої перевірки існувала завжди, наприклад при придбанні житлового будинку або автомобіля. У великих же масштабах така послуга стала актуальна при приватизації державних підприємств, відчуження майнових комплексів, корпоративних прав, земельних ділянок, будівель та інших активів. У той же час коло питань, які охоплюються при проведенні такої перевірки, значно розширився з розширенням видів об'єктів, що перевіряються і типів угоди.
Так, добре зарекомендувала себе практика проведення due diligence при купівлі об'єктів нерухомості та земельних ділянок.
Процедура due diligence в галузі нерухомості, як правило, проводиться в кілька етапів, під час яких аналізуються права власника на об'єкт нерухомості, історія створення об'єкта, ланцюжок придбань, аналіз процедури приватизації. Також фахівці виявляють фактичні обтяження, з якими об'єкт виставляється на продаж, проводить експертизу правочинів продавця про об'єкт нерухомості, встановлюють компетенцію та обмеження щодо здійснення угоди.
При покупці проектів, земельних ділянок та будівель девелоперам варто серйозно витратитися на проведення юридичної та фінансової перевірки придбаного активу. Але заощаджуючи на due diligence, бізнесмени прирікають себе на серйозні ризики.
Наведемо приклад. Кілька років тому одна велика компанія Росії після тривалої боротьби заволоділа розташованим в центрі Москви підприємством. Набувачі побажали перетворити територію колишньої промзони в висококласний бізнес-парк. Проте після вдалої операції нові власники дізналися, що у дворі купленого об'єкта стоїть дерев'яна хатинка, уціліла після пожежі 1812 року. Цей похилений пам'ятник дерев'яної Москви лякає мешканців нових офісів, тому що ретельно охороняється державою і не підлягає ні знесенню, ні ре конструкції. Крім цього, суд зобов'язав нових власників забезпечити доступ відвідувачів до хатинці-музею.
Уникнути такого курйозу новоявленим девелоперам допоміг би своєчасний due diligence.
Найбільші ризики, як правило, лежать в галузі земельних відносин. Наприклад, заміський земельна ділянка може потрапити в зону відчуження газопроводу або кабелю військового зв'язку, що повністю виключає можливість будівництва на цій ділянці чого-небудь, крім квіткового садка або під'їзних шляхів.
При купівлі земельної ділянки вивчається його історія, як і у кого нинішній правовласник його придбав, перевіряються його призначення з точки зору земельного законодавства, обтяження, поставлений чи ділянку на кадастровий облік і т.д.
А при купівлі будівлі потрібно обов'язково перевіряти, чи законно воно побудовано, чи отримані всі дозволи та погодження на будівництво, реконструкцію, перебудову, перепланування, чи немає арештів, застав і багато іншого. Перелік документів, запитуваних юристами, для проведення перевірки купується компанією-замовником активу може складати більше десяти сторінок.
