1. Оподаткування підприємств (емітентів облігацій і підприємств-інвесторів).
П. 7.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 р. встановлено особливий порядок оподаткування операцій з цінними паперами: підприємство (як забудовник, так і інвестор) веде окремий облік фінансових результатів від операцій з акціями , облігаціями, векселями, а дохід відображає в додатку К3 декларації про прибуток. Облік ведеться по всіх пакетів цінних паперів.
Емітент облігацій (забудовник) на підставі пп. 7.9.1 та 7.9.2 Закону про прибуток не відображає валових доходів при їх розміщенні і валових витрат - при їх погашенні. А інвестор житлового будівництва (мається на увазі юридична особа) повинен застосовувати пп. 7.9.4 Закону про прибуток. При цьому інвестор купує саме облігації (тільки при їх купівлі до покупця не переходять корпоративні права).
Валові витрати в інвестора виникають в період придбання облігації і враховуються окремо в ціннопаперових облік згідно з пп. 7.6.1 Закону про прибуток. Тому немає необхідності при придбанні облігацій чекати їх продажу для того, щоб врахувати суми витрат і доходів у формуванні оподатковуваного прибутку. Витрати на придбання таких цінних паперів можуть бути враховані в тому ж податковому періоді у компенсацію доходу від продажу інших цінних паперів того ж виду.
Крім того, операції емісії та продажу (погашення, викупу) цінних паперів за грошові кошти не є об'єктом ПДВ.
2. Оподаткування підприємств (ФФБ та ФОН).
Зазначені вище норми закону можна аналогічно застосовувати і до ФФБ і ФОН. Це твердження підкріплюється Листом ДПАУ № 5389/6/15-1316 від 13.06.2005 р.
3. Оподаткування підприємств (інвестиційних компаній).
Найбільшу популярність тут придбав венчурний пайовий інвестиційний фонд. Відповідно до законодавства ВФ, як і будь-який інший ІСІ, звільнений від сплати податку на прибуток до моменту завершення своєї роботи та виплати дивідендів.
Єдиним обмеженням у діяльності венчурів є вимога до засновників: прямо паями такого фонду не можуть володіти фізичні особи. Якщо же засновник фонду - юридична особа, то ніяких проблем з реєстрацією ВПІФ не буде.
До останнього часу венчурні фонди найчастіше використовувалися при реалізації будівельних проектів. Специфіка будівельного бізнесу полягає в тому, що в процесі будівництва постійно виникає необхідність оплати наперед як з ПДВ, так і з податку на прибуток. З огляду на те що механізм відшкодування переплати податків в Україні працює вкрай погано, будівельним компанія доводиться вдаватися до послуг венчурних фондів.
Традиційна схема роботи фонду виглядає так: забудовник заздалегідь формує коло інвесторів і створює з ними ВФ, продає останньому свої облігації, а ВФ продає облігації реальним покупцям і направляє виручені від продажу гроші забудовникові. Після закінчення будівництва будинку ВФ може існувати далі, всі податки він повинен виплатити тільки в разі закриття. Наведена вище схема була б дуже проста, якби ВФ був юридичною особою. Але для його функціонування необхідно створити компанію з управління активами.
Також фонд зручно використовувати, якщо забудовник залучає кошти на будівництво за допомогою цільових облігацій. Якщо забудовник буде розміщувати їх самостійно, то при передачі нерухомості власникові облігацій йому доведеться сплачувати ПДВ. У той же час, якщо розміщення облігацій здійснюється через венчурний фонд, який спочатку викуповує ці цінні папери, то зобов'язання по сплаті ПДВ не виникають.
Забудовник-емітент передає облігації ВФ за номіналом, а той передає їх КУА вже за ринковою реалізаційної вартості, порівнянною з вартістю 1 кв. м житла на момент продажу облігацій. Пакет облігацій відповідає певному метражу квартири. Продавати пакет облігацій по частинах заборонено, інакше дроблення призведе до того, що майбутня квартира буде мати кілька господарів.
Таким чином, у ВФ осідає значна частина прибутку забудовника. Щоб вивести свій прибуток з ВФ, забудовник надходить в такий спосіб: він не розраховується живими грошима зі своїми постачальниками і підрядниками, а видає їм довгострокові векселі, які потім скуповуються ВФ. Частина векселів, емітованих забудовником, як правило, ніколи не буде погашена і таким чином здійснюється введення прибутку в господарський оборот забудовника.
Наведений механізм фінансування будівництва дозволяє уникнути 20% ПДВ на різницю між собівартістю зведеного метра і ціною реалізації, а також 25% податку на прибуток на цю різницю.
Також інвестування через ВПІФ дозволяє засновникам вимивати зі своїх компаній до 24% (2 облікові ставки НБУ) річних в якості платежу за позиками.
Таким чином, у поєднанні з простотою адміністрування й податковими стимулами, що надаються інститутам спільного інвестування (включаючи венчурні інвестиційні фонди), відсутність зазначених обмежень робить венчурні фонди ефективним інвестиційним інструментом. Цей інструмент може бути корисний як великим вітчизняним фінансово-промисловим групам і міжнародним венчурним фондам, так і невеликим компаніям і навіть окремим заможним людям, які, володіючи компанією - учасником венчурного фонду, можуть здійснювати через нього як всю свою інвестиційну діяльність, так і реалізовувати окремий проект.
Корпоративний інвестиційний фонд (КІФ) є юридичною особою, причому створюється у формі акціонерного товариства.
Грошові кошти, що надходять від емісії акцій, не включаються до валового доходу корпоративного ІСІ (КІФ) на підставі пп.4.1.1 та пп.4.2.8 ст.4 Закону про прибуток підприємств.
Доходи, отримані від операцій з активами ІСІ, а також доходи, нараховані за активами ІСІ (відсотки, дивіденди) не враховуються у складі його валового доходу завдяки тому ж пп.4.2.8.
Крім того, слід зазначити, що при виплаті дивідендів на користь ІСІ платник податку на прибуток - емітент корпоративних прав не сплачує авансовий внесок з податку на прибуток (колишній податок на дивіденди) відповідно до пп.7.8.5 ст.7 Закону про прибуток.
Тим не менше, при розподілі доходів самим ІСІ на користь інвесторів дані дивіденди оподатковуються згаданим авансовим внеском у розмірі 25 відсотків від суми виплачуваних дивідендів (п.7.8 ст.7 Закону про прибуток). Крім того, при виплаті дивідендів на користь нерезидентів можливо утримання податку на репатріацію у розмірі до 15 відсотків від дивідендів за їх рахунок (п.13.1-13.2 ст.13 того ж Закону).
Таким чином, момент оподаткування доходів у ІСІ прив'язаний до розподілу доходу. Слід зазначити, що чинне законодавство не містить чітких вимог до розміру і періодичності виплати дивідендів. Це питання вирішується самим ІСІ.
У разі ліквідації корпоративного ІСІ (КІФ) розподіляються їм доходи не вважаються дивідендами і не повинні оподатковуватися авансовим внеском з податку на прибуток (пп.7.8.9, пп.7.9.1, п.7.6 ст.7 Закону про прибуток). Оскільки до ліквідації КІФ названим Законом передбачається можливість викупу акцій в акціонерів (ст. 20 Закону про ІСІ), то у податковому обліку у таких інвесторів буде відображатися валовий дохід у вигляді позитивної різниці (прибуток) від операцій з цінними паперами (п.7.6 або пп .7.8.9 ст.7 Закону про прибуток). Якщо дохід сплачується нерезиденту, то з суми його прибутку від операцій з цінними паперами утримується податок на репатріацію (ст.13 Закону про прибуток).
4. Оподаткування підприємств (компанія з управління активами).
КУА КІФ. Доходи і витрати від операцій з управління активами не включаються до валового доходу і валових витрат КУА на підставі пп.7.9.1 та пп.7.9.2 ст.7 Закону про прибуток.
Винагорода КУА оподатковується за правилами, сформульованим у пп.7.9.3 ст.7 Закону про прибуток: «Платник податку, який здійснює довірчі операції з коштами або майном довірителя, відносить до складу своїх валових доходів кінцевий фінансовий результат такої довірчої операції, який визначається за наслідками податкового періоду, протягом якого здійснюється повернення довірителю частини доходу, факти ¬ но отриманого довіреною особою від операцій з розміщення коштів або майна такого довірителя, та дорівнює винагороді за здійснення таких довірчих операцій, що утримується на користь довіреної особи за рахунок виплати такого доходу ».
Разом з тим, оскільки в законодавстві не встановлено мінімальний розмір винагороди (описана лише процедура його обчислення і встановлений тільки максимальний розмір), то КУА може оптимізувати суму податків на цьому етапі, встановлюючи гранично низьку ставку винагороди.
КУА ПІФ. У порівнянні з корпоративним, пайовий ІСІ (ПІФ) характеризується деякою невизначеністю в частині кваліфікації відносин між КУА та інвесторами, що може вплинути і на модель оподаткування. Якщо відносини між КІФ та КУА опосередковуються, безсумнівно, договором довірчого управління, то відносини між інвесторами ПІФ і КУА, що управляє його активами, сконструйовані за типом договору приєднання. У зв'язку з цим виникає питання про правову природу зазначеного договору.
Можливі наступні варіанти:
перший варіант - договір приєднання зберігає характер довірчого управління активами;
другий варіант - договір приєднання повинен кваліфікуватися як договір про спільну діяльність (простого товариства).
Різниця між вищевикладеними концепціями може вплинути на вирішення питання про оподаткування операцій з активами ПІФ. Зокрема, прийняття за основу другий варіанти:
робить проблематичним застосування КУА пільги з ПДВ (пп.3.2.1 ст.3 Закону про ПДВ);
піднімає питання про можливість застосування пп.7.7 ст.7 Закону про прибуток щодо оподаткування спільної діяльності. Головним негативом даної норми Закону є необхідність щоквартальної сплати податку з суми умовно розподіленого прибутку від спільної діяльності.
На нашу думку, учасники ПІФ все-таки мають достатні підстави наполягати на більш сприятливою трактуванні їх операцій (за моделлю довірчого управління). Цьому сприяють:
визначення терміну «діяльність з управління активами:« професійна діяльність учасника фондового ринку - компанії з управління активами, що здійснюється нею за винагороду від свого імені або на підставі відповідного договору про управління активами, які належать інституційним інвесторам на праві власності ». Як бачимо, за рахунок союзу «або» нове визначення вийшло досить широким, щоб включити в себе управління як КІФ, так і ПІФ;
лист ДПАУ від 05.11.2004 р. № 12385/5/15-2416, в якому сказано: «... якщо управитель на підставі відповідної ліцензії здійснює операції з управління активами вищевказаними (сукупність майна, корпоративних прав та вимог, сформована за рахунок коштів спільного інвестування ), то такі операції не є об'єктом оподаткування ».
Що стосується податку на прибуток, то можлива наступна логіка: пп.4.2.8 ст.4 Закону про прибуток у будь-якому випадку є більш спеціальною нормою, ніж п.7.7 ст.7 того ж Закону. Тому навіть у випадку кваліфікації операцій в рамках ПІФ як спільної діяльності, є аргументи, щоб наполягати на збереженні порядку оподаткування, описаного для КІФ, тобто говорити про сплату податку на прибуток лише при виплаті доходів на інвестиційні сертифікати, яка прямо прирівнюється до виплати дивідендів у п. 1.9 ст.9 Закону про прибуток.
Загалом, варіант роботи через ПІФ не можна оцінювати однозначно негативно з точки зору оподаткування, просто він менш врахований у податковому законодавстві, а тому містить великі ризики невизначеності, ніж управління КІФ.
Підсумовуючи сказане, назвемо найбільш актуальні схеми оптимізації оподаткування з використанням ІСІ:
кредитування інших підприємств групи за допомогою видачі позик або придбання процентних облігацій, емітованих іншими підприємствами групи. Сума відсотків за зазначеними борговими зобов'язаннями відноситься до складу валових витрат підприємств групи (п.5.5 ст.5 Закону про прибуток), але не збільшує валовий дохід ІСІ (пп.4.2.8 ст.4 того ж Закону);
будівництво нерухомості для ІСІ за ціною, близькою до собівартості, і перепродаж її за ринковими цінами. Можливий також варіант кредитування, в рамках якого ІСІ передає майно іншому підприємству групи на умовах товарного кредиту, який оформлюється векселем;
випуск «товарних» (цільових) облігацій на квартири (квадратні метри), які купуються ІСІ за ціною, близькою до собівартості, і перепродувати за ринковою ціною. Цей варіант також оптимізує обкладання ПДВ у емітента і в самого ІСІ, оскільки облігації, які продаються за грошові кошти, не є об'єктом оподаткування (а отже, не обкладається і весь прибуток, що отримується ІСІ від перепродажу облігацій).
