Інвестиційне кредитування в Україні існує з кінця 90-х, однак раніше цей банківський продукт припускав участь фінансових установ лише в кредитуванні високовартісного обладнання для компаній. Поодинокі проекти просто не вимагали створення в банках спеціалізованих департаментів проектного фінансування. Пару років тому усе змінилося - в банківських установах з'явився окремий продукт «проектне фінансування», який представлений за класичними методиками світових банків.
Проектне фінансування - Це фінансування інвестиційних проектів, при якому сам проект є способом обслуговування боргових зобов'язань.
Класичне пряме кредитування, що є основною формою фінансування будівництва, передбачає обов'язковий ліквідний заставу, в півтора рази перевищує суму запозичення. Найчастіше це є нерозв'язною проблемою, тому що значно перевищує активи будівельних компаній. Єдиний вихід - інвестиції, тобто запозичення не під заставу, а під проект, ідею.
Кредитори в цьому випадку оцінюють об'єкт інвестицій з точки зору прибутковості, яка забезпечить погашення наданих позик. Основним забезпеченням по таких угодах є сам проект і активи, які беруть участь у ньому.
Клієнтів проектне фінансування підкуповує тим, що має на увазі повернення коштів за рахунок грошових потоків, що генеруються новим проектом, а не за рахунок інших активів компанії-ініціатора проекту.
Крім цього, основними перевагами проектного фінансування для підприємства є наступні:
основним фактором для отримання проектного фінансування є сам проект, і тільки потім платоспроможність позичальника;
найчастіше при проектному фінансуванні терміни кредитування набагато перевищують стандартні банківські продукти, а процентна ставка на порядок нижче;
відсутність додаткових застав, тобто активів, що не беруть участь в самому проекті.
Як ми вже зазначали, проектне фінансування прийшло до нас із Заходу. Для розвинених країн характерна струнка система державних і недержавних гарантій як для одержувача інвестиції, так і для інвестора. В основі цієї системи лежить розвинутий ринок цінних паперів, причому не тільки первинний, а й вторинний.
Спрощено система проектного фінансування, скажімо, в США виглядає наступним чином. Поруч фахівців у проектному менеджменті розробляється докладний бізнес-проект, в якому саме будівництво є лише частиною, а головна увага приділяється прибутковості, гарантії повернення інвестиції, часу повернення, з докладним описом всіх механізмів та джерел.
На базі цього проекту, що містить докладні калькуляції, випускається документ - Проспектус, який, у разі створення під проект нової фірми, містить докладний опис її структури, кадрів, ідеології та специфіки - так звану місію фірми.
Якщо ж проект виконується вже існуючої корпорацією і цінні папери являють собою додатковий випуск гарантії під даного проекту, то Проспектус містить вичерпний опис проекту.
Основними підсумковими цифрами є ціна проекту (тобто сума, необхідна до інвестування) і кількість і якість необхідних до випуску цінних паперів, що визначає їх номінальну вартість. частина паперів може бути випущена у вигляді простих, частина - у вигляді привілейованих акцій, або у вигляді тих чи інших облігацій.
Цей документ надходить у спеціальний фінансовий інститут, названий інвестиційним банком, і стає предметом публічного доступу і обговорення. Інвестиційних банків у США є достатня кількість, щоб забезпечити їх добросовісну конкуренцію. Основна діяльність інвестиційного банку складається в оцінці та викуп всього (або частини) тиражу цінних паперів того чи іншого проекту на користь емітента та подальше їх розміщення на вторинному фондовому ринку.
Таким чином, корпорація, що випустила Проспектус, відразу отримує інвестиційні кошти, які не вимагають повернення, але повинні приносити прибуток у вигляді дивідендів, а придбав акції суб'єкт стає власником частини проекту або компанії з правами, що відповідають частці і типу придбаних акцій. У разі придбання облігацій він має право на отримання фіксованого доходу і викупу облігацій в будь-який момент за їх номінальною вартістю.
У свою чергу інвестиційний банк починає компанію з реклами проекту і випускає придбані акції на вторинний ринок або з фіксованою надбавкою на позабіржовому ринку, або котіруя (тобто вільно продаючи на аукціонній основі) через брокерські або дилерські компанії, акредитовані на тій чи іншій біржі. Вся ця процедура носить назву первинної емісії, або IPО, і є незрівнянно більш дешевої і менш навантаженої зобов'язаннями інвестополучателей формою фінансування великих проектів (зокрема, будівельних).
Ряд бірж піддає емісію цінних паперів додаткової суворій перевірці, проводячи процедуру лістингу, тобто допуску їх до вільної торгівлі на своїх майданчиках. За всіма цими процедурами уважно спостерігає і дає відповідні висновки і підтвердження або заборони комісія з цінних паперів і бірж, SEC,-державна установа, заборона якого, накладений на будь-яку діяльність в області цінних паперів у США, можна прирівняти до смертної кари у світі бізнесу. Є й додаткова могутня організація, NASD, основна мета якої - охороняти права пересічного інвестора.
Акції на ринку продаються не зазвичай поштучно, а пакетами, вартість яких коливається від тисячі до мільйона доларів. Для того щоб дати можливість брати участь в інвестиційному процесі дрібним вкладникам, у США існує інститут пайових інвестиційних фондів, які, купуючи пакети акцій окремих компаній або диверсифіковані портфелі різних компаній, що продають малі частки відповідних пакетів різних вкладникам.
Таким чином, учасниками інвестиційних процесів стають практично всі верстви населення країни, включаючи найбідніші. Такі маленькі гроші, стікаючи струмками у фонди, утворюють потужні інвестиційні капітали, примушуючи працювати в активній економіці навіть найменші заощадження, підвищуючи рівень життя населення та ефективність економіки в багато разів. Пайові інвестиційні фонди в СШA численні, популярні і за своїми оперативними капіталам порівнянні з найбільшими банками.
В Україні проектним фінансуванням займаються в основному великі системні банки. У ситуації, що склалася така форма запозичення несе в собі значно більші ризики, ніж пряме кредитування, і передбачає ряд специфічних технологій.
Інтерес банку до проекту залежить від якості бізнес-плану.
Спочатку бізнес-план проекту аналізують менеджери департаменту проектного фінансування. У процесі цього аналізу банк може вимагати від ініціатора проекту додаткових роз'яснень та уточнень. Крім самого банку промислові проекти вивчає і компанія-консультант, спеціалізується на тій або іншій галузі. Потім проект оцінюють ризик-менеджери. Отримавши схвалення фахівців за ризиком, департамент проектного фінансування складає графік виділення коштів та погашення кредиту, і формує пропозицію клієнту. Тим зверненням компанії в банк і підписанням кредитного договору може пройти від трьох тижнів до трьох місяців. Деякі фінансові установи, щоб не мучити клієнтів очікуванням, спочатку пропонують попередні умови проектного фінансування. Тільки після письмового схвалення їх клієнтом банк приступає до детального аналізу проекту. Проект обов'язково повинен пройти через кредитний комітет головного офісу, який не довіряє філіям не тільки оцінку інвестиційних проектів, а й відстеження їх реалізації.
Для більшої прозорості та юридичної чистоти інвестиційні проекти фінансуються через юридично й економічно незалежну від ініціатора проекту компанію спеціального призначення. З нею полягають всі договори, пов'язані з проектом. Усі рахунки проектної компанії повинні бути в банку, який фінансує проект.
При класичному проектному фінансуванні забезпечення створюється в ході реалізації проекту. Спочатку запорукою служать корпоративні права на бізнес і земельну ділянку, ліцензії та дозвільна документація, потім у заставу оформляється побудований будинок. Однак вітчизняні банки часто вимагають додаткову заставу - фінансове або майнове поручительство власників підприємства або пов'язаних структур, фіксовані активи ініціатора проекту, товари в обороті, майнові права за договорами.
Крім цього, запитуваної інвестиції повинен відповідати сам позичальник.
По-перше, він повинен мати позитивну ділову репутацію, довести, що він в змозі у стислі терміни освоїти великі гроші. Для цього потрібно мати розвинену систему логістики; високотехнологічне будівельне обладнання; персонал, що на ньому може ефективно працювати; ефективну систему як виробничого, так і фінансового менеджменту; володіти навичками виробничої дисципліни, що дозволяє дотримуватися як за часом, так і з фінансових потоків рамки розробленого бізнес -плану та графіка будівництва.
По-друге, одержувач повинен бути спроможним вже на початковому етапі, для того щоб оплатити послуги фінансового консалтингу (2-5% суми проекту). Спроби заплатити за послуги з інвестиційних грошей - вірна ознака неспроможності клієнта.
По-третє, він повинен показати готовність партнерства у ризику, тобто готовність сплатити з власних або позикових коштів не менше 25% суми проекту.
По-четверте, у нього має бути позитивна кредитна історія. Вона обов'язково аналізується банком на предмет сумлінного виконання позичальником своїх зобов'язань перед кредиторами.
Середній термін проектного фінансування - п'ять-десять років. Вартість кредитних ресурсів залежить від ризиків і термінів проектів і зазвичай є плаваючою. Зазвичай проект фінансується поетапно. Відсотки за кредитом сплачуються регулярно, а тіло кредиту може виплачуватися після закінчення пільгового періоду (6-24 місяці). Комісія може становити 1-3% від суми платежу.
Термін кредиту може бути також зменшено, якщо проект вийшов на окупність раніше закладеного у бізнес-плані терміну. Буває, що позичальники погашають кредит не за рахунок доходів проекту, а за рахунок позики іншого банку, тобто використовують механізм рефінансування. Через це банки неохоче йдуть на дострокове погашення.
В Україні пайову участь банків в інвестиційних проектах не поширене - власники компаній не хочуть ділитися прибутками з кредиторами.
