Інститути спільного інвестування України є аналогами трастів або взаємних фондів країн Західної Європи та США.
У розвинених країнах трасти, що інвестують у нерухомість, успішно працюють вже близько півстоліття. Історія їх розвитку починається з XIX століття. Перший інститут спільного інвестування (або Mutual Fund - взаємний фонд) утворився у Великобританії ще в 1831 році. Проте відправною точкою зародження ІСІ тут прийнято вважати 1931 рік, коли був створений The First British Fixed Trust.
У США взаємні фонди вперше з'явилися в 1924 році. А з прийняттям в 1940 році Акта про інвестиційні компанії в Сполучених Штатах почався активний розвиток індустрії взаємних фондів. Знаменитий закон Президента США «Положення про оподаткування інвестиційних трастів», який повертає пільговий режим для успішної роботи (REITs), створив умови для усунення подвійного оподаткування - основного доходу фондів і його засновників.
На сьогоднішній день по кількості інститутів спільного інвестування та величиною їх чистих активів США є безперечним лідером у світі. Далі йдуть такі країни, як Франція, Японія, Люксембург і Великобританія.
Структура функціонування такого інвестиційного продукту проста і прозора: інвестору, який має порівняно невеликий капітал, пропонується стати співвласником великого об'єкта нерухомості (наприклад, великого офісного, або торгового центру), шляхом придбання цінних паперів фонду. У разі успішного здійснення проекту інвестор отримує постійний дохід у вигляді надходять девідентов, які включають в себе орендну плату, яка виплачується орендодавцями, а також інвестиційного доходу від зростання вартості створеної нерухомості.
Частка нерухомості в портфелях інвесторів різна, вона коливається від декількох відсотків самих агресивних інвесторів, в основному працюють на ринок акцій, до більше 80% у тій самій відчутної частини інвесторів, що працюють безпосередньо з самою нерухомістю.
До 1994 р. в США налічувалося понад 4300 взаємних фондів і в останні 10-15 років спостерігається стабільне і динамічне зростання вкладів населення у взаємні фонди. За даними американських аналітичних служб цей показник до 1992 р. склав майже 1,75 трлн дол. Частка заощаджень американців, що направляються на депозитні банківські вклади, безперервно падає, а частка внесків в інвестиційні взаємні фонди зростає, і це пов'язано, перш за все, з більш високою прибутковістю різних фондів, більш широкими їх можливостями. Причому частка банківських вкладів падає, незважаючи на те, що банківські вклади до певного рівня найчастіше застраховані або гарантуються державою, а вклади в інвестиційні фонди не мають таких гарантій і за визначенням значно більш ризиковані.
В даний час фонди США відрізняються один від одного особливостями поставлених завдань, видами і рівнями ризиків, структурою портфеля інвестицій, фінансовими результатами і т.д.
В Україні зареєстровано кілька десятків ІСІ. Їх діяльність регулюється Законом України «Про інститути спільного інвестування» № 2299-III від 15.03.2001 р.
Визначення ІСІ зводиться до наступного: це «корпоративний або пайовий інвестиційний фонд, який здійснює діяльність, пов'язану з об'єднанням, залученням грошових коштів інвесторів з метою отримання доходу від вкладення їх у цінні папери, корпоративні права та нерухомість».
Управління активами ІСІ здійснює компанія з управління активами (КУА).
Компанія з управління активами - Господарське товариство, що здійснює професійну діяльність з управління активами ІСІ на підставі ліцензії, що видається Комісією. Це структура, яка виконує функції інвестиційного керуючого.
Поєднання діяльності з управління активами з іншими видами професійної діяльності на ринку цінних паперів не допускається. Компанія з управління активами може одночасно здійснювати управління активами кількох ІСІ.
Винагорода компанії з управління активами (крім компанії з управління активами венчурного фонду) встановлюється у співвідношенні до вартості чистих активів ІСІ.
На практиці досить зручною організаційно-правовою формою є товариство з обмеженою відповідальністю.
Статутний фонд КУА повинні бути повністю сформований грошовими коштами і становити на день реєстрації КУА суму, еквівалентну не менше ніж 1000000 євро за офіційним курсом НБУ.
КУА повинна підтримувати розмір власного капіталу на рівні, не менше суми, еквівалентної 200000 євро за офіційним курсом НБУ.
Частка держави в статутному фонді (капіталі) КУА не може перевищувати 10 відсотків.
Обмеження на участь нерезидентів у статутному фонді (капіталі) КУА не передбачаються. На практиці відомі діючі КУА, які мають серед учасників іноземних суб'єктів.
Діяльність з управління активами ІСІ провадиться КУА на підставі ліцензії, виданої ДКЦПФР за поданням саморегулівної організації на ринку цінних паперів (Ліцензійні умови № 341). Законодавство встановлює ряд вимог до КУА як умови для отримання ліцензії.
Наприклад, наявність не менше трьох сертифікованих фахівців, які одержали в установленому порядку кваліфікаційне свідоцтво фахівця з управління активами (в томі числі керівник), і двох таких же фахівців на кожний окремий підрозділ (у тому числі керівник) (п.6 глави 1 розділу II Ліцензійних умов № 341). Крім того, існують обмеження на сумісництво роботи директорів КУА в інших КУА.
Необхідно звернути увагу на наступні особливості діяльності КУА:
КУА не може суміщати свою діяльність з іншими видами професійної діяльності на ринку цінних паперів;
КУА може одночасно здійснювати управління кількома ІСІ. При укладанні договорів з новими ІСІ КУА повинна проінформувати про це в 15-денний термін наглядові ради ІСІ, з якими вже укладено договори, ДКЦПФР і Антимонопольний комітет;
КУА венчурного фонду бере участь в управлінні діяльністю емітента, корпоративні права якого перебувають в активах фонду, активами якого управляє КУА;
КУА здійснює операції з цінними паперами відповідно до вимог чинного законодавства із залученням агентів (торговців цінними паперами) шляхом укладення відповідних договорів.
Отже, процедура створення КУА на практиці охоплює наступні стадії:
створення юридичної особи (найбільш зручно - у формі товариства з обмеженою відповідальністю) і проведення його державної реєстрації, формування статутного фонду (капіталу);
навчання спеціалістів, отримання ними сертифікатів від ДКЦПФР;
одержання у саморегулівної організації клопотання для ДКЦПФР про отримання ліцензії на здійснення діяльності з управління активами;
вступ новоствореної КУА в саморегулюючу організацію;
отримання ліцензії в ДКЦПФР.
ІСІ, які можуть бути створені на території України, можна класифікувати в залежності від критеріїв, наведених у ст.4 Закону про ІСІ.
Залежно від порядку діяльності, а саме виконання зобов'язань щодо викупу цінних паперів, емітованих ІСІ, вони можуть бути відкритого, інтервального або закритого типу:
ІСІ відкритого типу або КУА зобов'язаний викупити емітовані ним або КУА цінні папери в будь-який момент на вимогу інвесторів;
ІСІ інтервального типу зобов'язаний викупити емітовані ним або КУА цінні папери на вимогу інвесторів протягом обумовленого в проспекті емісії терміну, але не рідше одного разу на рік;
ІСІ закритого типу не несе зобов'язань щодо викупу емітованих ним або КУА цінних паперів до моменту його реорганізації або ліквідації.
Дивіденди за цінними паперами ІСІ відкритого та інтервального типу не нараховуються і не виплачуються.
Виходячи з планованого терміну діяльності, ІСІ можуть бути термінові або безстрокові:
строкові ІСІ створюються на певний строк, зазначений у проспекті емісії, після закінчення якого ІСІ ліквідується або реорганізується. ІСІ закритого типу може бути тільки терміновим;
безстрокові ІСІ створюються на невизначений термін.
Виходячи з вимог, що пред'являються до структури активів ІСІ, вони можуть бути диверсифікованими і недиверсифікованими:
по диверсифікованого ІСІ існує багато обмежень і вимог до структури його активів: по об'єктах інвестування, питомою вагою придбаних цінних паперів одного емітента, «якості» активів (допуск цінних паперів до торгів на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі, отримання рейтингової оцінки). ІСІ відкритого та інтервального типу можуть бути тільки диверсифікованими;
по недиверсифікованого ІСІ таких обмежень і вимог менше. Зокрема, у недиверсифікованого ІСІ вартість цінних паперів, не допущених до торгів на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі та які не отримали рейтингову оцінку, і нерухомості може складати не більше 50 відсотків вартості його активів (ст.34 Закону про ІСІ).
Закон про ІСІ обумовлює два типи, в рамках яких може функціонувати ІСІ:
корпоративний інвестиційний фонд (далі - КІФ). Він є юридичною особою, створеною в організаційно-правовій формі відкритого акціонерного товариства (далі - ВАТ), і емітує акції, придбані інвесторами. КУА за договором здійснює управління активами КІФ;
пайовий інвестиційний фонд (далі - ПІФ). Він не є юридичною особою, а активами, які належать інвесторам на праві спільної часткової власності і управляються КУА. КУА організовує розміщення інвестиційних сертифікатів ПІФ, що придбаваються інвесторами.
Різновидом недиверсифікованого ІСІ є венчурний фонд - Закритий ІСІ, що здійснює винятково приватне розміщення цінних паперів власного випуску (тобто без відкритого продажу шляхом безпосередньої пропозиції заздалегідь визначеному колу осіб) та активи якого більш ніж на 50 відсотків складаються з корпоративних прав і цінних паперів, не допущених до торгів на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі. Учасниками венчурного фонду можуть бути тільки юридичні особи. Венчурний фонд має ряд додаткових переваг перед іншими ІСІ.
У складі витрат, пов'язаних з функціонуванням ІСІ, можна назвати:
винагороду на користь КУА за здійснення операцій з управління активами ІСІ. Винагорода компанії, що управляє активами венчурного ІСІ, не може перевищувати 5 відсотків середньої вартості чистих активів ІСІ (для венчурних ПІФ - 5 відсотків від фактично розміщеної середньорічної сукупної номінальної вартості інвестиційних сертифікатів ПІФ) і 5 відсотків від різниці між доходами, отриманими від реалізації активів ІСІ, і витратами на їх придбання;
винагорода зберігачу, реєстратору, аудитора, незалежного оцінювача, торговця цінними паперами, нотаріусу, депозитарію;
оплату реєстраційних послуг (державне мито та ін);
витрати на виготовлення бланків цінних паперів (при випуску акцій або інвестиційних сертифікатів у бездокументарній формі);
витрати на розрахунково-касове обслуговування;
оплату вартості публікації обов'язкової інформації про діяльність ІСІ;
витрати, пов'язані з утриманням нерухомого майна, якщо воно входить до складу активів ІСІ;
витрати на навчання та сертифікацію фахівців;
заробітну плату членів наглядової ради фонду.
Спрогнозувати загальну суму зазначених витрат складно: вона багато в чому залежить від інтенсивності діяльності КУА та ІСІ. ДКЦПФР, тим не менше, встановлює граничну величину витрат, які можуть відшкодовуватися за рахунок активів ІСІ. Вона становить 5 відсотків середньої вартості чистих активів ІСІ, що перебувають в управлінні протягом фінансового року.
Корпоративний інвестиційний фонд
КІФ- Створюється відповідно до законодавства про діяльність акціонерних товариств. Фонд діє на підставі статуту та регламенту.
Розмір статутного фонду (капіталу) ІСІ повинен відповідати вимогам статутного фонду (капіталу) ВАТ (не менше ніж 1250 мінімальних заробітних плат).
Корпоративний інвестиційний фонд може бути відкритим, інтервальним або закритим. Також він може бути диверсифікованим і недиверсифікованим.
Учасниками КІФ можуть бути лише юридичні особи. КІФ не може бути засноване юридичними особами, у статутному фонді (капіталі) яких частка держави або органів місцевого самоврядування перевищує 25 відсотків.
Органами управління фонду є:
Встановлені законодавством і статутом, повноваження загальних зборів не можуть передаватися наглядовій раді. Варто звернути увагу, що не передбачено утворення ревізійної комісії, отже, ці функції виконує наглядова рада.
Регламент корпоративного інвестиційного фонду затверджується засновниками фонду. Зміни в регламенті затверджуються загальними зборами акціонерів. Регламент та зміни до нього підлягають реєстрації в ДКЦПФР.
Після проведення державної реєстрації КІФ як юридичної особи та повної сплати початкового статутного фонду корпоративний фонд підлягає реєстрації в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.
На момент реєстрації КІФ повинен дотримати наступні процедури:
затвердити регламент ІСІ (документ, який містить основні дані про ІСІ, зокрема, інвестиційну декларацію (напрями інвестування));
укласти договір з КУА, яка має ліцензію на управління активами;
укласти договір з аудитором (аудиторською фірмою). Крім того, потрібно надати оригінал аудиторського висновку про повну сплату початкового статутного фонду (капіталу);
укласти договір з незалежним оцінювачем нерухомого майна;
укласти договір з реєстратором або депозитарієм;
укласти договір із зберігачем.
Реєстрація випуску акцій з метою формування початкового капіталу ІСІ здійснюється в загальному порядку, передбаченому для ВАТ.
Акції КІФ повинні бути тільки простими іменними. Звіт про результати розміщення цінних паперів ІСІ подає КУА органам ДКЦПФР. ДКЦПФР протягом 15 днів після отримання звіту постановляє рішення про відповідність ІСІ вимогам щодо мінімального обсягу активів.
Виключним видом діяльності КІФ є спільне інвестування. Не менше ніж 70 відсотків середньорічної вартості активів, що належать ІСІ на правах власності, повинні бути вкладено в цінні папери. Вимоги до структури активів ІСІ застосовуються через 6 місяців після його реєстрації в ДКЦПФР. КУА зобов'язана подати до органів ДКЦПФР відомості, які підтверджують дотримання норм про структуру активів ІСІ.
КІФ не має права емітувати та розміщувати інші цінні папери, крім акцій, залучати позики або кредит у розмірі, що перевищує 10 відсотків його активів, надавати активи під заставу в інтересах третіх осіб і т.п.
КІФ не має права відмовлятися від викупу власних акцій. Інвестори можуть купувати акції тільки за грошові кошти. Фонд не має права розміщувати свої акції за ціною, яка нижче номінальної вартості і нижче вартості чистих активів корпоративного інвестиційного фонду у розрахунку на одну акцію.
КМФ має ліквідуватися, якщо внаслідок викупу ним акцій вартість його активів стає менше початкового статутного фонду (капіталу). ДКЦПФР може в ряді випадків порушувати в судовому порядку питання про ліквідацію фонду, тобто сама Комісія не може прийняти рішення про ліквідацію фонду. З моменту прийняття рішення про ліквідацію фонду йому забороняється розміщувати та викуповувати свої акції.
Управління активами КІФ на підставі відповідного договору здійснює КУА. У відносинах з третіми особами КУА повинна діяти від імені, в інтересах і за рахунок ІСІ.
Таким чином, процедура створення КІФ, Зокрема, включає:
проведення зборів засновників, укладення договору про заснування акціонерного товариства, сплату внесків засновників у статутний фонд (капітал);
реєстрацію інформації про випуск цінних паперів;
проведення підписки на акції, реєстрацію звіту про результати підписки на акції;
проведення установчих зборів, затвердження Статуту;
реєстрацію ВАТ як юридичної особи, постановку на облік в контролюючих органах;
реєстрацію випуску акцій в ДКЦПФР;
затвердження Регламенту ІСІ, укладення договорів з КУА, зберігачем та іншими організаціями;
реєстрацію Регламенту ІСІ в органах ДКЦПФР, внесення КІФ до реєстру ІСІ;
реєстрацію проспекту емісії та випуску акцій ІСІ в ДКЦПФР, розміщення акцій ІСІ;
подання інформації в ДКЦПФР про відповідність складу і структури активів ІСІ.
Проведення повного комплексу заходів щодо створення КІФ займає близько 4,5 місяців.
Пайовий інвестиційний фонд
ПІФ- Це спеціальний рахунок у банку з особливим режимом роботи. У кожного ПІФ є свою назву.
ПІФ не є юридичною особою. Це дещо спрощує процедуру його створення, в порівнянні з КІФ (оскільки не потрібно реєстрації юридичної особи).
Пайові інвестиційні фонди можуть бути відкритого та інтервального типу. Інвестор передає свої кошти в управління фонду, купуючи інвестиційні паї (інвестиційні сертифікати), які випускає (розміщує) керуюча компанія.
Відносини між інвесторами та КУА сконструйовані за типом договору приєднання. Офертою в рамках даного договору приєднання виступає проспект емісії інвестиційних сертифікатів. Акцептом (згодою на приєднання до цього до говору) є факт придбання інвестиційного сертифіката інвестором (ст.25 Закону про ІСІ).
Нерухоме майно, яке становить активи ПІФ, реєструється в установленому порядку на ім'я КУА з відповідною позначкою (мабуть, про довірчому характер власності). КУА є розпорядником даного майна (ст.23 Закону про ІСІ).
Керуюча компанія має можливість формувати і керувати декількома фондами. Сам ПІФ не утворює штат керівників і службовців, що істотно знижує управлінські витрати.
Мінімальний обсяг активів ПІФ не може бути менше розміру початкового статутного фонду (капіталу) КІФ (ст.22 Закону про ІСІ). Проте, законодавство дозволяє формувати його після реєстрації фонду в реєстрі ІСІ та реєстрації в ДКЦПФР проспекту емісії інвестиційних сертифікатів новоствореного фонду.
Учасниками ПІФ є інвестори, які придбали інвестиційні сертифікати. Інвестиційні сертифікати викуповуються у власників у наступних випадках:
в будь-який час, якщо ПІФ відкритого типу;
за заявкою власника з заздалегідь встановленою періодичністю, але мінімум раз на рік, якщо фонд інтервального типу;
при закритті інвестфонду закритого типу.
ПІФ створюється за ініціативою КУА шляхом придбання інвесторами випущених нею інвестиційних сертифікатів. Для створення ПІФ КУА повинна розробити та зареєструвати у ДКЦПФР регламент ІСІ, укласти договори з аудитором (аудиторською фірмою), зберігачем, реєстратором чи депозитарієм, оцінювачем нерухомого майна, зареєструвати ІСІ в реєстрі ДКЦПФР та організувати розміщення інвестиційних сертифікатів ІСІ (ст. 23 Закону про ІСІ ).
На практиці послідовність дій КУА при організації ПІФ виглядає наступним чином:
отримання позитивного висновку в саморегулівної організації ринку цінних паперів, яка об'єднує компанії з управління активами, про відповідність регламенту ІСІ з чинним законодавством (займає до 10 днів);
укладання договорів з аудитором, реєстратором та іншими організаціями;
реєстрація регламенту в ДКЦПФР, отримання свідоцтва про внесення ПІФ до Державного реєстру (займає до 30 днів);
реєстрація випуску інвестиційних сертифікатів ПІФ та їх розміщення;
подання в ДКЦПФР звіту про розміщення інвестиційних сертифікатів; винесення рішення ДКЦПФР про відповідність ІСІ вимогам щодо мінімального розміру активів;
подання інформації в ДКЦПФР про відповідність складу і структури активів ІСІ вимогам законодавства після закінчення 6-місячного терміну з моменту реєстрації регламенту ІСІ.
Здійснення повного комплексу заходів щодо створення венчурного ПІФ займає 2 місяці з моменту прийняття рішення про створення фонду.
Особливості діяльності пайового фонду визначаються його регламентом: фонд не є господарським товариством і не має статуту. Регламент ІСІ - документ, який визначає особливості діяльності ІСІ. З числа інвесторів може утворюватися наглядова рада. Інвестори ПІФу не має права втручатися у діяльність компанії з управління активами (за винятком ряду випадків, передбачених законодавством).
Дивіденди за інвестиційними сертифікатами відкритого та інтервального пайового інвестиційного фонду не нараховуються і не виплачуються. Дохід учасників цих ПІФ може утворюватися за рахунок зростання вартості активів та викупу сертифікатів за ціною, що перевищує ціну покупки.
Суть схеми фінансування будівництва житла через ПІФ полягає в тому, що вона передбачає використання цільових облігацій.
У разі житлового будівництва компанія-забудовник може виступити емітентом таких облігацій, а покупці квартир, відповідно, їх власниками. Тобто операції з нерухомістю, по суті, перетворюються на фондові, а отже, застосовується цілком законна схема раціонального використання інвестиційних ресурсів.
Порядок дій заснований на тому, що емітентом цільових облігацій і власником ПІФу фактично виступає одна й та ж комерційна структура, а це означає, що у власника ПІФу буде дві банківські рахунки:
один - звичайний розрахунковий
а другий (ПІФ) - фактично офшорний, тому що всі надходження на цей рахунок не обкладаються податком на прибуток
А далі крок за кроком реалізується наступна процедура:
фірма, зацікавлена в залученні інвестицій, спільно з однією з існуючих КУА створює свій ПІФ;
фірма виступає інвестором будівництва житлового будинку (оформляє право будівництва та відповідне право користування або власності на земельну ділянку);
фірма-забудовник випускає цільові облігації, що розміщуються на умовах їх обміну при погашенні на житлові та / або нежитлові приміщення в будинку, що будується. Обсяг емісії облігацій розраховується, виходячи з кошторисної вартості будинку по затвердженому проекту. Номінальна вартість однієї облігації приймається рівною, наприклад, кошторисної вартості 0,1 м2 корисної площі будинку, яка підлягає передачі інвесторам;
випуск облігацій реєструється в ДКЦПФР;
КУА викуповує на ім'я ПІФу, що належить фірмі, всю емісію облігацій за номінальною вартістю;
ПІФ перепродує облігації через торговця цінними паперами (або банк) особам, які купують приміщення в будинку, що будується. Облігації продаються пакетами в кількості, що відповідає площі приміщення. Наприклад, покупцю квартири площею 146,4 м2 на продаж 1464 облігацій. Ціна продажу облігацій визначається виходячи з ринкової вартості відповідних приміщень на день продажу облігацій. Основна умова продажу та подальшого обігу облігацій - вони реалізуються тільки пакетом без дроблення. Підписанню договору купівлі-продажу облігацій між покупцем і банком (торговцем цінними паперами) передує підписання договору між фірмою-забудовником і покупцем приміщення. Особливість договору - оплата придбаного приміщення робиться пакетом цільових облігацій (із зазначенням серії та номери облігацій, що входять в конкретний пакет);
надалі облігації звертаються за законодавством про цінні папери. Реєстр власників облігацій веде незалежний реєстратор. Власнику облігацій виписується сертифікат на загальну кількість облігацій;
після закінчення будівництва власник облігацій пред'являє їх для погашення фірмі-забудовнику і отримує в обмін за актом приміщення, яке він проінвестував;
весь прибуток від перепродажу облігацій (різниця між номінальною та ринковою вартістю) залишається на рахунку ПІФу і не обкладається податками. У складі цього прибутку фактично зекономлена і різниця що входить і виходить ПДВ, який утворився б при продажу нерухомості;
прибуток з рахунку ПІФу може бути реінвестовано, матеріалізована у нерухомість (через ті самі облігації, не розміщені серед інвесторів) або, наприклад, виплачена інвесторам за допомогою операцій з цінними паперами або корпоративними правами або у вигляді дивідендів на інвестиційні сертифікати.
Венчурний фонд
Поняття «венчур» (venture) у перекладі з англійської означає «ризик», «ризиковане почин», «ризикове підприємство».
Основоположниками даного виду бізнесу прийнято вважати громадян США Тома Перкінса, Юджина Клейнера, Франка Кофілда, Брука Байєрса та інші, що в 50-60 роки розробили нові основні концепції організації фінансування: створення партнерств у вигляді венчурних фондів, збір грошей у партнерів з обмеженою відповідальністю і встановлення правил захисту їх інтересів, використання статусу генерального партнера.
Хрестоматійною є така історія. У 1957 р. такий собі Артур Рок, службовець інвестиційного банку в Нью-Йорку, отримав від свого знайомого, фахівця з напівпровідників, лист з проханням знайти інвестора, готового профінансувати розробку і випуск нових кремнієвих транзисторів. З 35 потенційних інвесторів, з якими провів переговори Рок, на пропозицію відгукнувся лише один, Шерман Ферчайлд. У результаті з'явилася фірма Fairchild Semiconductor, що стала праматір'ю всіх американських напівпровідникових компаній, озолотила своїх засновників і підказала їм перспективність ризикових вкладень у малі інноваційні компанії. Той же Рок після успіху своєї першої угоди вирішив присвятити себе венчурного інвестування.
Перший венчурний фонд, сформований Артуром Роком в 1961 р., був розміром $ 5 млн. США, з яких інвестовано було всього 3 млн. Але результати роботи фонду виявилися приголомшливими: витративши всього $ 3 млн., А. Рок через нетривалий час повернув інвесторам майже $ 90 млн. Після цього у нього були проекти, які призвели до появи таких відомих сьогодні імен, як «Intel» і «Apple Computer». До 1984 р. ім'я Артура Рока стало синонімом успіху.
Венчурні фонди в Україні почали бурхливо розвиватися після 2005 р., коли були прийняті зміни до Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», які прописували порядок створення, ліквідації та роботи таких фондів.
Венчурний фонд (ВФ) за законодавством України - це недиверсифікований інститут спільного інвестування закритого типу, що здійснює винятково приватне розміщення цінних паперів власного випуску, активи якого більш ніж на 50% складаються з корпоративних прав і цінних паперів, не допущених до торгів на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі.
Учасниками (інвесторами) такого фонду можуть бути виключно юридичні особи. Це негативна національна особливість венчурного фонду. Нашому законодавству необхідно нововведення для ще більш успішної роботи подібних фондів. Прогнозні розрахунки експертів явно підтверджують подвоєння економічного ефекту від початку інвестування фізичних осіб в економіку, що розвивається.
За оцінками аналітиків, при сприятливому законодавчому кліматі, що дозволяє фізичним особам інвестувати в проекти нерухомості через механізми ІСІ, тільки за перший рік дії такого закону надійшло б до 5% депозитів, а протягом наступних трьох - п'яти років - до 30%. Цілком очевидно, що ігнорувати такий потужний інвестиційний ресурс просто не ефективно.
Ризик венчурного інвестування повністю лежить на вкласти капітал, тому законодавство звільнило такі фонди від численних нормативних обмежень, характерних для діяльності інвестиційних фондів інших типів. Склад і структура активів венчурного фонду визначається тільки його учасниками.
Такий фонд може бути створений на 100 років, інвестувати всі свої засоби в неліквідні цінні папери одного емітента, купувати векселі і надавати позики компаніям, якими він володіє. Немає обмежень і на кількість його учасників - учасником фонду може бути й одна особа.
Як правило, номінальна вартість акції (інвестсертифікати) венчурного фонду досить висока - від 5000-10000 5000-10000 грн. до 1000000 грн. і вище і розрахована на солідних інвесторів. Незважаючи на високу прибутковість венчурного інвестування (деякі фонди показували прибутковість більше 300% на рік) не слід забувати і про підвищені ризики. За оцінкою експертів, тільки 30% реальних венчурних проектів (мається на увазі інвестування інновацій) закінчуються успіхом, 30% - коли інвестори залишаються «при своїх» і 30% - просто втрачають вкладені кошти.5000-10000 5000-10000 грн. до 1000000 грн. і вище і розрахована на солідних інвесторів. Незважаючи на високу прибутковість венчурного інвестування (деякі фонди показували прибутковість більше 300% на рік) не слід забувати і про підвищені ризики. За оцінкою експертів, тільки 30% реальних венчурних проектів (мається на увазі інвестування інновацій) закінчуються успіхом, 30% - коли інвестори залишаються «при своїх» і 30% - просто втрачають вкладені кошти.
Звернемо увагу на деякі суттєві умови діяльності венчурного фонду, виходячи з вимог і положень Закону:
учасниками венчурного фонду можуть бути тільки юридичні особи;
до складу активів венчурного фонду можуть входити боргові зобов'язання емітентів, частка у корпоративних правах яких входить до складу активів цього фонду. Такі зобов'язання можуть бути оформлені векселями, облігаціями (у тому числі конвертованими) та договорами позики;
активи венчурного фонду можуть повністю складатися з корпоративних прав і цінних паперів, не допущених до торгів на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі.
Крім того, компанія з управління активами венчурного фонду, на відміну від інших компаній з управління активами, має право:
Перелік переваг і додаткових можливостей, які можуть використовувати учасники венчурного фонду в своїй господарській діяльності, досить значний:
можливість концентрації корпоративних прав (контрольних пакетів акцій);
можливість скуповування боргів, інвестування в нерухомість.
використання механізмів ІСІ з метою підвищення ліквідності банків;
відсутність оподаткування коштів спільного інвестування (в тому числі прибутків, отриманих від активів ІСІ).
інвестування за кордон;
використання вексельних схем через механізм ІСІ;
закритий механізм доступу до інформації, пов'язаної з діяльністю венчурного фонду;
можливість здійснення кредитування за рахунок активів ІСІ (здешевлення кредитних ресурсів).
Відзначимо ще деякі «плюси» використання венчурних фондів. Оплата цінних паперів ВФ може проводитися в розстрочку, що дозволяє вибудовувати зручні для інвесторів графіки внесення коштів. Сам факт залучення інвестицій за допомогою продажу цінних паперів дозволяє використовувати зручні механізми забезпечення зобов'язань, таких як заставу і блокування цінних паперів в реєстрі. Інвестування нерезидентом у цінні папери українського підприємства не є об'єктом ПДВ, як у випадку ввезення або купівлі іншого майна.
Ще треба зазначити, що звернення цінних паперів ВФ обмежене тільки на етапі розміщення. Вторинний ринок інвестиційних сертифікатів обмежений тільки неможливістю покупки їх фізичними особами (хоча теж до кінця не ясно, чи поширюється це обмеження на фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, прирівняних в правах з юридичними особами новим Цивільним кодексом).
Відкритість вторинного ринку цінних паперів ВФ також має свої позитивні моменти. Перш за все з'являється можливість виведення їх на організований ринок цінних паперів (вже спостерігаються випадки включення їх до лістингів українських фондових бірж). Крім того, підвищується ліквідність цих паперів, що не тільки спрощує прийняття інвестором рішення про їхню покупку, а й створює для нього можливості для дострокового виходу з ВФ у разі потреби.
Пайовий венчурний фонд «у справі» розглянемо на поетапної схемою:
1. Фізичні особи передають грошові кошти в довірче управління банку.
2. Банк накопичує кошти, отримані від фізичних осіб, і буде за них інвестиційні сертифікати компанії з управління активами, яка створила пайовий венчурний фонд. Причому згадані інвестиційні сертифікати випускаються на пред'явника.
3. Компанія з управління активами, яка створила пайовий венчурний фонд, направляє отримані від продажу інвестиційних сертифікатів грошові кошти забудовникові - особі, для якого відведено земельну ділянку під будівництво об'єкту нерухомості та який має намір забезпечити управління будівництвом.
При цьому (і така вимога цілком логічно висувається інвесторами) сам венчурний фонд повинен стати власником інвестуються проектів або одержати над ними ступінь контролю, достатню для реалізації інвестиційних цілей. Так як орендарями призначених під забудову земельних ділянок у нас найчастіше є окремі юридичні особи (ТОВ, АТ), ВФ повинен стати їх акціонером (учасником), викупивши на себе відповідні пакети акції або частки у статутних фондах.
І якщо з акціями проблем не виникало, то з частками в ТОВ питання було врегульоване зовсім недавно. Зважаючи на неоднозначного тлумачення норм Закону України «Про податок на додану вартість» продаж частки в статутному фонді ТОВ була об'єктом ПДВ, і тільки внесені нещодавно зміни усунули цю невизначеність. Тепер купівля частки в ТОВ об'єктом ПДВ не є. Враховуючи, що ВФ - не юридична особа і всі операції на його користь здійснюються компанією, що управляє, як власник пакетів акцій і часток також фігурує вона.
Що стосується способу передачі накопичених коштів забудовнику, то тут з'являється можливість для маневру. Використання ВФ дозволяє вирішити це завдання досить просто. Компанія-забудовник випускає цінні папери, в даному випадку корпоративні облігації, які венчурний фонд купує, забезпечуючи тим самим надходження коштів на потреби будівництва. Серед інших інструментів фінансування будівництва можна назвати можливість надання венчурним фондом позик юридичним особам, учасником яких вона є.
4. Забудовник використовує грошові кошти, отримані від пайового венчурного фонду, для будівництва об'єкта нерухомості, наприклад, багатоквартирного житлового будинку.
5. Після завершення будівництва об'єкта нерухомості забудовник використовує його для погашення своїх боргових зобов'язань перед пайовим венчурним фондом або просто передає його фонду. У такому варіанті продаються знаходяться в активі фонду акції або частки, і отриманий прибуток повністю переходить на баланс ВФ. Тут проявляється його основна перевага - звільнення від податку на прибуток, встановлений Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». Який великою не була би прибуток від інвестування, венчурного фонду немає потреби її приховувати. Більше того, він безпосередньо зацікавлений в її демонстрації - в майбутньому це дозволить йому з меншими зусиллями залучати інвесторів під нові проекти.
6. Пайовий венчурний фонд розпочинає процедуру ліквідації і використовує частки об'єкта нерухомості (або його вартості) для розрахунків відповідно до пред'явлених інвестиційних сертифікатах. Так, оскільки інвестиційні сертифікати були випущені на пред'явника, банк може передати їх фізичним особам, які уклали з ним договори про довірче управління. Таким чином, фізичні особи зможуть самостійно отримати належні частини активів пайового венчурного фонду.
При цьому венчурний фонд викуповує інвестиційні сертифікати в учасників, але вже не за ціною розміщення, а за ціною, збільшеною на розмір отриманого прибутку. Якщо ВФ створений для фінансування декількох проектів, що завершуються в різний час, а інвестори хочуть отримувати проміжні результати його діяльності, можлива також виплата дивідендів. Як правило, дивідендна політика визначається наглядовою радою ВФ, тобто безпосередньо інвесторами. У принципі, можливий і достроковий викуп венчурним фондом частини випущених інвестиційних сертифікатів.
Плюси і мінуси фондів
Будь-який фінансовий інструмент має як позитивні, так і негативні сторони. І в даному випадку українські інвестиційні фонди не є винятком.
До основних переваг інвестиційних фондів можна віднести наступні:
1) Інвестувати в інвестиційний фонд може кожен. Якщо ви не цікавитесь інвестуванням, але хочете куди-небудь вкласти свої заощадження з метою заробити, інвестиційний фонд - це те, що вам найбільше підійде. Вам не потрібно вивчати, як працює фондовий ринок, вам потрібно тільки вибрати фонд та довірити йому свої гроші, все решта за вас будуть робити професіонали цього фонду.
2) Інвестуючи у фонд, його вкладники можуть отримати доступ до фінансових інструментів, до яких приватному інвестору доступ закритий. Крім акцій та облігацій компаній, існують і інші фінансові інструменти, в які інвестують великі фінансові установи, банки, компанії і т.д. Доступ до цих фінансових інструментів звичайному інвестору закритий через високу вартість мінімальних вкладень. Тому він може інвестувати в ці інструменти тільки через інвестиційні фонди.
3) Коли ви вкладаєте гроші в інвестиційний фонд, вони отримують хорошу диверсифікованість. Інвестуючи самостійно, ви повинні розподілити свої інвестиції між різними компаніями та фінансовими інструментами, для того щоб забезпечити свої вкладення. Якщо ж ви маєте справу з інвестиційними фондами, ви можете вкласти гроші в один фонд, а він вже самостійно диверсифікує ваші внески, оскільки зобов'язує його це зробити закон. Ви тільки повинні вибрати фонд, що розподіляє кошти інвесторів за такою схемою, яка вам найбільш підійде, наприклад, більшу частину - в акції, а все інше - в бонди, або навпаки. Ви навіть можете складати портфоліо фондів, інвестуючи свої гроші в кілька фондів, які спеціалізуються кожен на своєму інструменті: частина в фонд акцій, частина в фонд облігацій і частина в фонд нерухомості. Пам'ятайте, всі фонди різні і число їх видів постійно зростає, тому структура розподілу активів цих фондів може відрізнятися. Не зупиняйтеся на першому-ліпшому фонді, проводите свої дослідження - це в ваших же інтересах.
Недоліки ж у інвестиційних фондів наступні:
1) Інвестиційні фонди беруть занадто високі комісійні. Це, мабуть, їх основний недолік як у світі, так і в Україні. Проблема полягає в тому, що будь-який фонд надає інвесторам послуги і відповідно бере за ці послуги гроші. Закон дозволяє брати з інвесторів до 10% сумарних комісійних від тих грошей, які ви інвестуєте, - це дуже багато! Адже всім співробітникам компанії, що управляє, зберігача, депозитарію потрібно платити зарплати, і всі ці гроші йдуть з кишені інвестора. Ви можете заощадити непогану суму, якщо будете інвестувати самостійно. І найголовніше, якщо фонд не зможе виправдати ваших надій і не зробить прибутку або ще гірше - зазнає збитків, з вас все одно візьмуть комісійні, що «відкусить» ще чималий шматок від суми, яка буде і так менше тієї, яку ви інвестували.
2) Інвестиційні фонди не гарантують інвесторам ніякого прибутку, а також повернення отриманої від інвестора суми. Простіше кажучи, інвестувавши в інвестиційний фонд, ви можете не отримати свої гроші назад, принаймні всієї суми. І гроші ці не будуть вкрадені, ваші цінні папери можуть просто впасти в ціні, і відповідно сума вкладень зменшиться. Коли ви вкладаєте гроші в банк, то він гарантує вам їх повернення з відсотками. Якщо рахунки банку застраховані, то навіть його банкрутство не завадить вам повернути свої вклади.
3) Інвестуючи самостійно, ви керуєте своїми вкладами на свій розсуд. Ваші інвестиції також можуть впасти в ціні, і в цьому ви будете звинувачувати тільки себе і недолік своїх знань. Якщо ж ви віддаєте свої гроші фонду, вся відповідальність лягає на тих людей, які в цьому фонді працюють і яких ви не знаєте. Тому підходьте до вибору фонду дуже серйозно або ж вчіться інвестувати самостійно - це зовсім не складно.
